Мабуть, навіть якщо я напишу тисячу історій про те, як мене (все ще) дивують німці, трапиться тисяча перша, яка мене теж здивує. Думаю, головна, якщо не єдина, причина цього в тому, що яка завгодно нелогічна і навіть відверто дивна поведінка українців все одно ЗРОЗУМІЛА. А німці поводяться незрозуміло.
Почалося все з того, що десятирічний айпад, якого я вирішив нарешті позбутися, в принципі потрапляв до категорії «для дивних людей», які готові за 5–10% від вартості сучасного планшета отримати щось не просто морально застаріле, а ще й із сильно обмеженим функціоналом.
Я подивився, що подібний мотлох німці продають, і ще й як (а був упевнений, що у них такого і не залишилося, що я — останній динозавр, який ще й привіз це диво з собою з України), здивувався доволі сильному розкиду цін — здебільшого від 50 до 80 євро, але були і цінові сплески в обидва боки — хтось не міг розлучитися зі своїм брухтом менш ніж за 100 євро, хтось, мабуть, напередодні подарунка, готовий був віддати і за двадцятку. І виставив свій за 30.
Окремо я відзначив задротство продавців, у яких планшети десятирічної давності на фотографіях були упаковані в абсолютно нові коробки, які всі ці роки десь зберігалися на випадок продажу «в товарному вигляді».
Несподівано скоро, не минуло й півгодини, я отримав два повідомлення. Юзер SD, дізнавшись, що акумулятор у хорошому стані, писати перестав, а якась Майя777 вчепилася за цей айпад, і листування йшло до логічного завершення — купівлі.
Місцевий ОЛХ показує досить цікавий зріз німецької нації. За ці роки ми багато чого купували саме б/в, до того ж найрізноманітнішого: насамперед, звісно, меблі, але й одяг, і електроніку, і дитячі речі теж — за що не хотілося платити повну ціну в магазині. І практично щоразу ми здивовано піднімали брови, тому що люди поводилися… Як би це сказати, не те щоб вони були відверто божевільні, але в дев’яти випадках із десяти вони були з дивацтвами. Здебільшого це стосувалося часом маніакального збереження свого прайвесі, яке, чесно кажучи, окрім самих цих людей нікому не потрібне. Усі продавці до останнього повідомлення, коли ти вже пишеш: «ТАК! Мамою клянуся, що приїду!» не повідомляли свою адресу. Тому що А РАПТОМ? Що раптом — хер його зна.
Одного разу я знайшов оголошення про продаж шатківниці на іншому кінці міста. Широка і важка дошка з трьома лезами і рамкою, куди поміщається півкачана капусти, виглядала новою і коштувала так дешево, що не гріх було після роботи з’їздити подивитися на вечірній Рудов (район на південній околиці Берліна). До того, що продавець майже ніколи без нагадування сам не надсилає адресу, я вже звик, але цей дід виявився майстром конспірації: «Адресу я вам надішлю, коли ви мені напишете, що ви виїхали».
(Це ще один незрозумілий парадокс німецької прайвесі. Німці як великий скарб оберігають від чужих очей свою особисту інформацію, проте перед кожним під’їздом на стіні висить панель домофону, де навпроти кожного дзвінка до квартири підписано прізвище мешканця).
Хтось, назвавши адресу, навідріз відмовлявся говорити прізвище, тож ми зустрічалися під під’їздом. Одного разу був зовсім уже «тю-тю» випадок: людина надіслала одну адресу, домовилися зустрітися біля під’їзду, а вона вийшла… із сусіднього будинку.
Однак заради справедливості варто зазначити, що чим дорожча річ і заможніший продавець, то в нього дивацтв менше, а гідністі більше. Тож, мабуть, усе ж таки дивацтва — це доля тих, хто не шкодує своїх сил і часу на комунікацію з покупцями заради кількох євро. Ну тобто якщо ти продаєш, умовно кажучи, USB-шнур за два євро, то в тебе просто зобов’язані бути не всі вдома, що ти його не викинув, а сфотографував, написав текст оголошення і чекаєш, що хтось відгукнеться, з ким тобі ще доведеться узгоджувати день і час заради пари євро.
У ста випадках зі ста, ось просто без єдиного винятку, речі на продаж не те що не миють — навіть не протирають від пилу. УСЕ, що ми купували, було брудним і запорошеним. Тобто річ десь стояла, чекаючи продажу, потім її взяли і продали. Ну протри ти пил ганчірочкою, ну невже тобі самому не соромно? Ні. Я пояснював це тим, що якщо вам потрібно чистенько — дуйте в магазин і купуйте за повну ціну. Ми вам продаємо за півціни, тому пил тут протирати не наймалися.
Майя777, дізнавшись адресу, насамперед запитала, чи не можемо ми зустрітися на станції електрички, яка розташована за 5–7 хвилин від нашого будинку. Я здивувався — нікого зі своїх продавців я ніколи не просив кудись підходити, щоб мені було менше шастати їхніми районами. Однак погодився, бо взагалі-то кажучи сам готовий був запропонувати з ввічливості такий варіант, однак не очікував, що мене про це попросить покупець. Коли це її запитання прокотило, наступним вона запитала, чи не домовимося ми за двадцятку. Тут я вже відповів, що 30 євро — непогана ціна для айпада, хоч і старого. (Оголошення не передбачало торгу, ціна стояла фіксована. А я ще дивувався, коли в інших оголошеннях продавці, вказавши ціну без можливості торгу, внизу приписували зі знаками оклику, що ціна остаточна). На цьому начебто домовилися.
І ось тут сталося щось зовсім не німецьке. Майя777 запитала: а у вас є номер телефону, щоб ми знайшлися на платформі, а то в мене НЕМАЄ МОБІЛЬНОГО ІНТЕРНЕТУ? Таке може бути тільки у випадку кнопкової Нокії, інших варіантів у мене немає. Крім того, мобільний номер — це головна скрепа німецького прайвесі. Номери не розголошують ніколи, ні за яких обставин. Жоден інтернет-магазин не може вимагати мобільний номер. Це поле є, але воно завжди необов’язкове. З жодного інтернет-магазину мені ніколи не передзвонювали. Замовлення оформлено, оплата надійшла — товар мовчки відправляється поштою.
Дайте ваш номер, попросила Майя777. Тут у мене вперше в голові задзвонив німецький дзвіночок. Однак, оскільки я досі не розумію, як людині може нашкодити публікація мобільного, номер я дав, не попросивши її натомість.
Нарешті ми домовилися на певний час. І поставте, будь ласка, ваш айпад у резерв, додала вона. А це означає, що оголошення стає неактивним, його більше ніхто не побачить. З одного боку, я маю майже стовідсоткову впевненість, що ввечері в мене буде на один айпад менше і на тридцять євро більше, а з іншого боку ні. Тому я відповів ухильно: обіцяю вам, що якщо ви за ним приїдете, то айпад буде ваш. Майя777 подякувала мені, і ми розлучилися на три години.
А потім вона просто не приїхала. :-)