За словами тата, коли хтось повертався за радянських часів з-за кордону (з відрядження або турпоїздки), дід у властивій йому тролінговій манері запитував: «Як там із постачанням?» У сенсі, чи немає дефіциту, які є продукти тощо. Запитав би він зараз і мене, але в цьому сенсі ми з дідом розминулися на двадцять років.
Так от, діду, берлінські супермаркети і схожі на радянські, і в сенсі постачання, звісно, ні. Схожі вони цінами, несхожі, зрозуміло, асортиментом.
Схожі цінами?! Тобто молоко так і коштує 36 копійок? Найсмачніший пломбір на світі — все ті ж 20 коп.?!
Ну ні, звісно. Прикол у тому, що базовий набір упакованих продуктів (усе, що не стосується деяких позицій овочевого відділу — тут мережам дали волю обирати постачальників* і встановлювати свої ціни) коштує однаково СКРІЗЬ. Причому базовий набір досить широкий, це не просто картопля і вода. У який би мережевий супермаркет ти не зайшов — однаково коштуватимуть: молоко, сіль, масло, олія, цукор, борошно, хліб, консерви, сметана, йогурт, нарізаний сир, кетчуп, заморожена піца власної марки, шоколад, кава, горілка, печиво, булочки по 19 центів у відділі випічки. Список насправді можна продовжувати.
Однак із вибором постачальників теж не так усе просто. Якщо чогось немає (наприклад, не сезон) в одному магазині — цього немає у всій мережі. Ну, це хоча б зрозуміло. Однак якщо цього немає в одній мережі — цього немає В ЖОДНІЙ ІНШІЙ мережі. Тобто якщо в Берліні пропадає буряк — він пропадає СКРІЗЬ. Одного разу я вирішив зварити борщ і пішки пішов до найближчого Rewe. Свіжого буряка не було. Був варений, запакований у вакуум. Я купив усе інше, перейшов у Aldi — свіжого буряка не було, варений є. Я повернувся додому, сів на велосипед і в азарті об’їхав десяток магазинів в окрузі. Усюди я натикався на одну й ту саму картину: свіжого буряка немає, варений — всюди й за одну й ту саму ціну. Тепер, наприклад, кілька місяців у Берліні немає кореня пастернаку. Ніде.
Коли влітку 2022 року, підраховуючи кожну копійку, я переходив із магазину до магазину, вишукуючи, де що може бути дешевше, ранжуючи в такий спосіб німецькі мережі на звичні мозку АТБ, Сільпо, Novus, Кишеню тощо, я з подивом виявив, що молоко коштує однаково скрізь. «Нічого собі, — подумав я, — ось це в них маркетологи домовилися про молоко — прям до копійки». А потім виявилося, що це так багато з чим, далеко не тільки з молоком. При цьому в Берліні справді є мережі, одна з яких нагадує АТБ, інша — Сільпо, третя — Novus, проте, повторю, ціни на базові продукти в цих мережах однакові.
Ще один дикий з точки зору українця момент — магазини різних мереж досить часто розташовані парно. Тобто, наприклад, десь у спальному районі є великий пустир, розміром приблизно 200×200 м (не чіпляйтеся, я умовно, може бути й більше), на якому побудували кілька торговельних площ для мережевих магазинів (і загальну парковку): для супермаркету, аптеки, побутової хімії (типу Watsons або Eva), взуттєвого, магазину всілякої дешевої китайської хуйні, а потім раптово… ще одного супермаркету. Тобто між ними відстань — 50–100 метрів, майже ідентичний асортимент і однакові ціни на базові товари.
І це, можна сказати, таке суботнє коло пошани: тобто я заходив, припустімо, до Rewe, бачив там якусь людину, яка мені чимось запам’яталась, потім упізнавав її ж у dm, куди я заходив по памперси, а потім — до Aldi, де об’єктивно кращі банани за ту саму ціну, що й у всіх.
Сподіваюся, під пост прийдуть все-таки амбасадори Німеччини і переконають мене, що якість і смак дуже відрізняються від мережі до мережі не тільки бананами.