Скидаючись на збори в монобанки, щоразу до переказ...

Скидаючись на збори в монобанки, щоразу до переказу я залишаю один і той самий коментар, за який, наведений повністю, мене забанять в ФБ: «Русні пизда». А моя моновиписка виглядає так: «На ..» (це збір для Анастасії Овчаренко з Харкова, у якої вчора від квартири залишився тільки унітаз незламності) ...

Зі Сью Григорян ми знайомі п’ятнадцять років. У пр...

Зі Сью Григорян ми знайомі п’ятнадцять років. У принципі, я багато кого знаю п’ятнадцять років

Зі Сью Григорян ми знайомі п’ятнадцять років. У принципі, я багато кого знаю п’ятнадцять років і навіть більше, але далеко не з усіма продовжую спілкуватися. І далеко не у всіх, з ким я спілкуюся, є двоюрідний брат, який служить у 68-й окремій єгерській бригаді ім. Олекси Довбуша. На фото він други...

П’яна азбука для малечі

Майстерність можна пропити, навіть не сумнівайтеся. Я взагалі не розумію, звідки взялися послідовники фрази, що майстерність не проп’єш (у свій час я і сам до них належав, поки не відчув на собі). Про жахи 29 грудня я дізнався пізніше, ніж слід було б. Зранку ми влаштували нашому пацану день народже...

Загадкова німецька душа

UPDATE. Я дав почитати свій лист трьом незалежним експертам, і вони дійшли одного й того самого невтішного для мене висновку: лист справді написаний, м’яко кажучи, некоректно, а за німецькими мірками навіть грубо (тобто без притаманних німецькій діловій кореспонденції розшаркувань та з непотрібними подробицями-сміхуйочками). Тому визнаю свою провину: так, я був не правий. Фрау К. я це вже написав у всіх подробицях з усіма вибаченнями, які, до слова, прийняті не були. Зі свого ж боку продовжую стверджувати, що німецька душа для мене все ще залишається загадковою, особливо ці зміни привітності на лютий гнів за мить. Мені з цим менталітетом не по дорозі, залишається лише мирно співіснувати, що я щоденно і роблю, однак бачите, разок промахнувся. Провину свою визнав, неправим себе відчув, враження 3 з 10.


Глава про загадкову німецьку душу.

Ніколи ні про що не просіть німців «по-дружньому» і не набивайтеся до них у приятелі.

Довга історія про те, як ми майже подружилися з хазяями нашої квартири, потім я їх попросив пояснити, як працює (абсолютно їбанута) німецька система нарахування комунальних платежів, а мене звинуватили в хамстві та в тому, що я підозрюю їх у шахрайстві (нічого з цього, звісно ж, і поруч не було). Хорошим стосункам прийшов кінець, і я досі не розумію, що це було.

Для знавців тонкощів німецької: виходники є, можу в коментарі закинути оригінальне листування для детального розбору.

Тепер власне історія.

Читати далі →

Майже тиждень я намагаюся стати клієнтом магазину...

Майже тиждень я намагаюся стати клієнтом магазину іграшок Mytoys.de (насправді вже не намагаюся, пішли вони нахуй). Перші кілька днів у мене не виходило відкрити жодне посилання — тобто заходиш на стартову сторінку, клацаєш куди завгодно, а далі з’являється віконце з 403-ю помилкою і привітом від се...

Читати далі →

Зимові «Всі свої» по-німецькі

У неділю ми з моїм колегою Лукою відстояли Christmas market на Софійській вулиці (Sophienstraße). Натурально, як «Всі свої», тільки людей набагато менше. Основна проблема, звісно, була в тому, що це все на відкритому повітрі. На всі вихідні грудня одну з центральних маленьких вуличок перекривають і ...

«Тайм-аут» из ваты

История одной большой любви началась почти тридцать лет назад, а закончилась на этой неделе. Не нагнетая саспенс, всё расскажу сразу в одном предложении: это история невероятной подростковой любви к рок-группе из Москвы, которая в этом году (точнее не скажу, неохота больше мараться об это говно, узнал я об этом в самом конце ноября 2023-го), как положено любому русскому, обосралась на украинском вопросе, хотя стрелять себе в ногу — я уверен — её ровным счётом никто не просил.

Читати далі →

Только тут, в Берлине, я понял, что не представляю из себя вообще ничего...

Только тут, в Берлине, я понял, что не представляю из себя вообще ничего, и весь мой удел — это разливать бутылочки и злословить над молодёжью из Твиттера. Ни на одну из международных специальностей я не насосал: ни айтишник, ни доктор, ни психолог, ни историк, ни экономист, ни юрист, ни учёный-ядер...

Читати далі →

Ідеальна країна — це як?

Останніми днями чатимося з Натою більше, ніж зазвичай, бо вони з Мироном у Будапешті зустрічаються з бабусею на нейтральній території, а я на полу в Лєнінградє. На тлі нових угорських вражень почали грати в гру «А що було б, якби ми сюди поїхали, а що, якби туди, а чому ти це вибрав, а чому те». І т...

Spicy Rhubarb на Gaswerk Art Days

Коктейль Spicy Rubarb: 200 джина, 300 ginger beer, сік лайма

У минулі вихідні мені довелося попрацювати на барі та змішувати найпростіші лонг-дринки: джин-тонік, негроні тощо. Наш бос Тео вписався у виразно херовий захід на кшталт малесенького субкультурного аналога «Гогольфесту», щоб стати там єдиним popup-баром із міцним алкоголем. Фест проходив у спорожніл...

Берлін vs. Київ

В Берлине мне нравится до бабочек в животе всякая урбанина. Красивая жилая архитектура, куча зелени, аккуратное и неопасное автомобильное движение, умеренно вежливые и неконфликтные люди, соблюдение правил (почти) во всём, дисциплина, пусть и граничащая с нездоровым задротством, умение людей существ...

Читати далі →

У д-ра Шардта

— Батенька, с зубом мудрости надо что-то делать, пока он не начал делать что-то с вами, — сказал доктор Керстингер, заглянув мне в широко открытый рот. — Дырки — не самая большая ваша проблема, и даже зуб мудрости — не самая большая, но давайте-ка начнём с него, что скажете?

Я хотел сказать, что Наталия Леонидовна из клиники на улице Льва Толстого пять лет назад мне его заговорила, и с тех пор он вообще не отсвечивает. Так и сказала: если не болит, то пока можем не трогать. И вот он все эти годы выглядит так, что на него страшно смотреть даже мне, но он не болит, и мы его не трогаем. Но как объяснить это доктору Керстингеру и, в конце концов, не это ли знак, что пора?

— Вот и славно, — подхватил доктор. — Я выпишу вам направление к доктору Шардту, он большой специалист по удалениям. — Выдержав паузу, он продолжил: — То есть я тоже могу вам его вырвать, конечно, но для меня это излишний стресс, а кому, хе-хе, будет легко, если у его стоматолога излишний стресс? Всем будет только лучше, если вы отправитесь к доктору Шардту, поверьте.

Такому откровенному признанию я охотно поверил.

Читати далі →

Clickbait: наш подъезд разбомбили русские

А вот и охуительная история подоспела: наш подъезд разбомбили русские. Нет, не в Киеве, тьфу-тьфу-тьфу. Наш берлинский подъезд во Вторую мировую. Но символизм от этого становится даже больше — мы уехали из Киева от воя сирен и бомбёжек, чтобы после нескольких месяцев скитаний (а это наша четвёртая к...

Семь часов в Vivantes Hospital

В отделении скорой помощи берлинской больницы Vivantes мне не понравилось. Я провёл там семь бессмысленных часов, не получив той помощи, на которую рассчитывал, и даже стакана воды. С другой стороны, где бы я всё это увидел.

(История записана по горячим следам и изобилует подробностями, которые кроме меня и Наташи вряд ли окажутся кому-то интересны.)

Пожалуй, моим главным бытовым кошмаром последних лет девяти было свалиться с прострелом в спине далеко от кровати, где я мог бы провести следующую неделю. Мысли о том, а что делать, случись это на улице, пугали меня начиная с первого «удачного» такого случая, когда меня прихватило дома. Через год, когда прихватило снова дома, я подумал, что в третий раз уже вряд ли повезёт. Ещё через долгих восемь лет так и произошло.

Читати далі →

От Девятого мая ничего не осталось

Для меня это был с детства тройной праздник: день рождения папы, день рождения деда, ну и День Победы. Помню, когда я был маленький, то есть ещё в восьмидесятых, с родителями мы приходили в этот день к дедушке с бабушкой. Был накрыт стол, передо мной ставили стаканчик с компотом. К семи вечера включ...

Глава XII. Чудеса сбываются

Наша жизнь во Фридрихсхайне приобрела настолько узнаваемые черты «нормальной», что нам не хотелось ничего в ней менять так долго, насколько это возможно. У нас была крыша над головой, еда в холодильнике и деньги на карточке. С апреля у меня появилась работа. В таком положении хотелось зависнуть, чтобы не поколебать это равновесие, в котором только-только начала приходить в порядок наша расшатанная психика. Мы затаились и жили, пока нам давали. Не самая взрослая практика, но на другую пока не было сил.

Читати далі →

Глава XI. Фломастер-коллектив

В предыдущей главе мы начали жить-поживать во Фридрихсхайне, познавать Берлин в радиусе пары километров от дома и наконец подались на ВНЖ, а кое-кто даже принялся за поиски работы.

Когда ещё в Мукачеве мы смирились с тем, что нашей целью, похоже, вырисовывается Берлин, одновременно из двух семей наших друзей пришёл один и тот же контакт — ещё одной Насти из Берлина. Оказалось, что она видела нас с Наташей на рождественских «Всіх своїх» (мы, конечно, в той толпе не видели и не запомнили никого), не раз привозила «Воеводку» в Германию и благодаря копчёной груше испытывает к нам нежные чувства. Растерянный и смущённый, я написал ей, что хотел бы найти работу в Берлине, но, кажется, кроме «Воеводки» ничего не умею.

Читати далі →

Страна-сатана

Год назад мы бродили с Наташей по улицам, обсуждая наши планы. За месяц до этого мы уехали из Киева и теперь пытались строить новую жизнь в другом городе. Мы сутками не вылезали из новостей, и, как все, были растеряны и подавлены. Так незаметно пролетел март, а первого апреля весь мир узнал про Бучу...

Глава X. В гостях у Фридрихсхайна

В предыдущей главе мы наконец доехали до Берлина, неожиданно получили привет с моего последнего места работы и робко заселились в квартиру сердобольной немки Кристианы.

Первую неделю мы посчитали совершенно не предосудительным не делать ничего. Мы не попытались зарегистрироваться, не бросились искать работу, не постарались найти себе постоянное жильё. Мы просто приходили в себя, дважды в день выходили гулять с Мироном по соседним улицам и пытались понять, что это вообще такое — то место, где мы оказались.

Вид с Traveplatz на уходящую между домами Müggelstraße

Читати далі →