Завтра ми закінчуємо приймати заявки на конкурс Craft Spirits Berlin. Це не call to action, я просто розповідаю, як це виглядає та проходить.
Конкурс — це сайд-проєкт компанії Freimeisterkollektiv, яку в середині 2010-х заснував Тео Лігтхарт. Спочатку він займався чимось на кшталт мистецтв та перформансів, входив до творчої пиздоти Берліна, потім розпочав експерименти з виробництвом крафтового алкоголю та залишився у цій сфері (нікого не нагадує?). Якоїсь миті він вирішив, що йому буде цікавіше не займатися виробництвом як таким, а зібрати під одним брендом майстрів дистиляції та взяти на себе рекламу, маркетинг тощо.
Думаю, ніхто досконаліше за Тео не знає всю крафтову тусовку Німеччини. З такими знаннями організація конкурсу крафтового алкоголю напросилася сама собою.
Читати далі →
Скидаючись на збори в монобанки, щоразу до переказу я залишаю один і той самий коментар, за який, наведений тут повністю, мене забанять. У скороченому вигляді він виглядає так: «Р…і пизда».
А моя моновиписка виглядає так:
«На ..» (це збір для Анастасії Овчаренко з Харкова, у якої вчора від квартири ...

Зі Сью Григорян ми знайомі п’ятнадцять років. У принципі, я багато кого знаю п’ятнадцять років і навіть більше, але далеко не з усіма продовжую спілкуватися.
І далеко не у всіх, з ким я спілкуюся, є двоюрідний брат, який служить у 68-й окремій єгерській бригаді ім. Олекси Довбуша. На фото він други...
Майстерність можна пропити, навіть не сумнівайтеся. Я взагалі не розумію, звідки взялися послідовники фрази, що майстерність не проп’єш (у свій час я і сам до них належав, поки не відчув на собі).
Про жахи 29 грудня я дізнався пізніше, ніж слід було б. Зранку ми влаштували нашому пацану день народже...
Архівні записи з Facebook, збережені на памʼять.
UPDATE. Я дав почитати свій лист трьом незалежним експертам, і вони дійшли одного й того самого невтішного для мене висновку: лист справді написаний, м’яко кажучи, некоректно, а за німецькими мірками навіть грубо (тобто без притаманних німецькій діловій кореспонденції розшаркувань та з непотрібними подробицями-сміхуйочками). Тому визнаю свою провину: так, я був не правий. Фрау К. я це вже написав у всіх подробицях з усіма вибаченнями, які, до слова, прийняті не були. Зі свого ж боку продовжую стверджувати, що німецька душа для мене все ще залишається загадковою, особливо ці зміни привітності на лютий гнів за мить. Мені з цим менталітетом не по дорозі, залишається лише мирно співіснувати, що я щоденно і роблю, однак бачите, разок промахнувся. Провину свою визнав, неправим себе відчув, враження 3 з 10.
Глава про загадкову німецьку душу.
Ніколи ні про що не просіть німців «по-дружньому» і не набивайтеся до них у приятелі.
Довга історія про те, як ми майже подружилися з хазяями нашої квартири, потім я їх попросив пояснити, як працює (абсолютно їбанута) німецька система нарахування комунальних платежів, а мене звинуватили в хамстві та в тому, що я підозрюю їх у шахрайстві (нічого з цього, звісно ж, і поруч не було). Хорошим стосункам прийшов кінець, і я досі не розумію, що це було.
Для знавців тонкощів німецької: виходники є, можу в коментарі закинути оригінальне листування для детального розбору.
Тепер власне історія.
Читати далі →
Майже тиждень я намагаюся стати клієнтом магазину іграшок Mytoys.de (насправді вже не намагаюся, пішли вони нахуй). Перші кілька днів у мене не виходило відкрити жодне посилання — тобто заходиш на стартову сторінку, клацаєш куди завгодно, а далі з’являється віконце з 403-ю помилкою і привітом від се...
Читати далі →

У неділю ми з моїм колегою Лукою відстояли Christmas market на Софійській вулиці (Sophienstraße). Натурально, як «Всі свої», тільки людей набагато менше.
Основна проблема, звісно, була в тому, що це все на відкритому повітрі. На всі вихідні грудня одну з центральних маленьких вуличок перекривають і ...
История одной большой любви началась почти тридцать лет назад, а закончилась на этой неделе. Не нагнетая саспенс, всё расскажу сразу в одном предложении: это история невероятной подростковой любви к рок-группе из Москвы, которая в этом году (точнее не скажу, неохота больше мараться об это говно, узнал я об этом в самом конце ноября 2023-го), как положено любому русскому, обосралась на украинском вопросе, хотя стрелять себе в ногу — я уверен — её ровным счётом никто не просил.
Читати далі →
Только тут, в Берлине, я понял, что не представляю из себя вообще ничего, и весь мой удел — это разливать бутылочки и злословить над молодёжью из Твиттера. Ни на одну из международных специальностей я не насосал: ни айтишник, ни доктор, ни психолог, ни историк, ни экономист, ни юрист, ни учёный-ядер...
Читати далі →
Останніми днями чатимося з Натою більше, ніж зазвичай, бо вони з Мироном у Будапешті зустрічаються з бабусею на нейтральній території, а я на полу в Лєнінградє.
На тлі нових угорських вражень почали грати в гру «А що було б, якби ми сюди поїхали, а що, якби туди, а чому ти це вибрав, а чому те». І т...
У минулі вихідні мені довелося попрацювати на барі та змішувати найпростіші лонг-дринки: джин-тонік, негроні тощо. Наш бос Тео вписався у виразно херовий захід на кшталт малесенького субкультурного аналога «Гогольфесту», щоб стати там єдиним popup-баром із міцним алкоголем. Фест проходив у спорожніл...
В Берлине мне нравится до бабочек в животе всякая урбанина. Красивая жилая архитектура, куча зелени, аккуратное и неопасное автомобильное движение, умеренно вежливые и неконфликтные люди, соблюдение правил (почти) во всём, дисциплина, пусть и граничащая с нездоровым задротством, умение людей существ...
Читати далі →
— Батенька, с зубом мудрости надо что-то делать, пока он не начал делать что-то с вами, — сказал доктор Керстингер, заглянув мне в широко открытый рот. — Дырки — не самая большая ваша проблема, и даже зуб мудрости — не самая большая, но давайте-ка начнём с него, что скажете?
Я хотел сказать, что Наталия Леонидовна из клиники на улице Льва Толстого пять лет назад мне его заговорила, и с тех пор он вообще не отсвечивает. Так и сказала: если не болит, то пока можем не трогать. И вот он все эти годы выглядит так, что на него страшно смотреть даже мне, но он не болит, и мы его не трогаем. Но как объяснить это доктору Керстингеру и, в конце концов, не это ли знак, что пора?
— Вот и славно, — подхватил доктор. — Я выпишу вам направление к доктору Шардту, он большой специалист по удалениям. — Выдержав паузу, он продолжил: — То есть я тоже могу вам его вырвать, конечно, но для меня это излишний стресс, а кому, хе-хе, будет легко, если у его стоматолога излишний стресс? Всем будет только лучше, если вы отправитесь к доктору Шардту, поверьте.
Такому откровенному признанию я охотно поверил.
Читати далі →
А вот и охуительная история подоспела: наш подъезд разбомбили русские.
Нет, не в Киеве, тьфу-тьфу-тьфу. Наш берлинский подъезд во Вторую мировую. Но символизм от этого становится даже больше — мы уехали из Киева от воя сирен и бомбёжек, чтобы после нескольких месяцев скитаний (а это наша четвёртая к...
В отделении скорой помощи берлинской больницы Vivantes мне не понравилось. Я провёл там семь бессмысленных часов, не получив той помощи, на которую рассчитывал, и даже стакана воды. С другой стороны, где бы я всё это увидел.
(История записана по горячим следам и изобилует подробностями, которые кроме меня и Наташи вряд ли окажутся кому-то интересны.)
Пожалуй, моим главным бытовым кошмаром последних лет девяти было свалиться с прострелом в спине далеко от кровати, где я мог бы провести следующую неделю. Мысли о том, а что делать, случись это на улице, пугали меня начиная с первого «удачного» такого случая, когда меня прихватило дома. Через год, когда прихватило снова дома, я подумал, что в третий раз уже вряд ли повезёт. Ещё через долгих восемь лет так и произошло.
Читати далі →
Для меня это был с детства тройной праздник: день рождения папы, день рождения деда, ну и День Победы. Помню, когда я был маленький, то есть ещё в восьмидесятых, с родителями мы приходили в этот день к дедушке с бабушкой. Был накрыт стол, передо мной ставили стаканчик с компотом. К семи вечера включ...
Наша жизнь во Фридрихсхайне приобрела настолько узнаваемые черты «нормальной», что нам не хотелось ничего в ней менять так долго, насколько это возможно. У нас была крыша над головой, еда в холодильнике и деньги на карточке. С апреля у меня появилась работа. В таком положении хотелось зависнуть, чтобы не поколебать это равновесие, в котором только-только начала приходить в порядок наша расшатанная психика. Мы затаились и жили, пока нам давали. Не самая взрослая практика, но на другую пока не было сил.
Читати далі →
В предыдущей главе мы начали жить-поживать во Фридрихсхайне, познавать Берлин в радиусе пары километров от дома и наконец подались на ВНЖ, а кое-кто даже принялся за поиски работы.
Когда ещё в Мукачеве мы смирились с тем, что нашей целью, похоже, вырисовывается Берлин, одновременно из двух семей наших друзей пришёл один и тот же контакт — ещё одной Насти из Берлина. Оказалось, что она видела нас с Наташей на рождественских «Всіх своїх» (мы, конечно, в той толпе не видели и не запомнили никого), не раз привозила «Воеводку» в Германию и благодаря копчёной груше испытывает к нам нежные чувства. Растерянный и смущённый, я написал ей, что хотел бы найти работу в Берлине, но, кажется, кроме «Воеводки» ничего не умею.
Читати далі →
Год назад мы бродили с Наташей по улицам, обсуждая наши планы. За месяц до этого мы уехали из Киева и теперь пытались строить новую жизнь в другом городе. Мы сутками не вылезали из новостей, и, как все, были растеряны и подавлены. Так незаметно пролетел март, а первого апреля весь мир узнал про Бучу...